Головна » Новини
Життя, віддане лісу
Михайло Дородько не пам’ятає війну, не бачив чужинців - окупантів, які знущалися над його односельцями, бо був дуже маленький, народився восени 1942. До 10 років ріс під співанки добрих людей, які разом із своїми дітьми виховували і його. Щоб малечі було тепло зимовими днями, вони намагалися натопити пічку тим, що під руки потрапляло: хмизом, соломою, припасеним з осені сухим листям. Вже, коли підріс, став бігати з товаришами вулицями села, у дитячому розумі вкарбувались страшні картини, залишені війною, господарюванням окупантів, їх "Новим порядком”: спалені хати, зруйновані приміщення, діти-сироти. Бачив малий Михайло й інше: трудове завзяття людей, які відбудовували зруйноване війною господарство, орали землю коровами та биками, засівали землю, твердо вірячи у краще майбутнє. Вже тоді він намагався хоч чимось допомогти своїм патронажним батькам, підставити своє плече. Ганяв до лісу корівку, доки напасе її, нарве грибів, шипшини, гльоду, назбирає лікарських рослин. Тоді на все життя зрозумів, що ліс - це велике багатство, він і нагодує, і зігріє, і душу заспокоїть своєю неперевершеною красою влітку і у пору золотої осені. Мабуть, саме це і зіграло вирішальну роль при виборі професії. З десяти років Михайло виховувався у дитбудинках Низів і Гребениківки, тому швидко подорослішав, став самостійним. Прагнув добре навчатися, його ставили за приклад іншим учням.
У 1960 році він почав працювати десятником Верхньосироватського лісництва. Всьому навчався у досвідчених лісівників, до всього придивлявся, а головне намагався бути справжнім господарем лісу. Помітивши це, тодішнє керівництво запросило Михайла Дородька у 1966 році на посаду техніка-десятника у Великобобрицьке лісництво. І знову він призвичаювався до нових умов праці, нового колективу лісівників. Поважав, цінував та заохочував працьовитих та сумлінних лісорубів і принципово, жорстко запитував з недбайливих. Завдяки такій позиції керівника, очолюваний ним колектив незабаром вийшов у число кращих у Краснопільському держлісгоспі, постійно перевиконуючи виробничі завдання. Відтоді Великобобрицьке лісництво стало для Михайла Андрійовича Дородька рідним.
Улюблена праця у лісовому господарстві приносила М.А. Дородьку насолоду і наснагу. І хоча він на той час вже набув великого практичного досвіду, відчував, що бракує теоретичних знань. М.А.Дородько вирішує вступити на заочне відділення Чугуєво-Бабчанського лісового технікуму. Навчався він так само, як і працював - із самовіддачею. Його цінували в технікумі як кращого студента-заочника, завжди ставили у приклад. З червоним дипломом техніка л/г М.А. Дородько відчув, що ще міцніше стоїть на ногах, хотілося трудитися ще краще, підкорювати нові вершини. І це йому вдалося.
Його бригада лісозаготівель міцно утримувала першість у соціалістичному змаганні, до Михайла Дородька їхали за досвідом з інших лісництв Сумщини. Його бригаді доручали найвідповідальніші завдання. Колектив вальників лісу, який очолював майстер Михайло Андрійович Дородько у 70 роки, виконував міждержавне замовлення по заготівлі деревини для потреб Народної Республіки Болгарії і успішно з ним справився. Про що свідчить лист подяка з міста Варни, в якому говориться: ”Керівництво та міська влада м. Враца - Болгарія, висловлює сердечну подяку керівництву об’єднанню "Сумиліс” м. Суми - УРСР за досягнуті трудові результати лісозаготівельною бригадою під керівництвом Дородька Михайла Андрійовича”.
Змінювалися часи, змінювалися назви посад, які він займав, але не змінювалось ставлення М.А. Дородька до улюбленої справи. Йому неодноразово присуджувалось звання кращий майстер лісу та лісозаготівель, його портрет неодноразово заносився до Книги Пошани Краснопільського держлісгоспу. До цих відзнак за сумлінну працю додалася Почесна грамота Президії Верховної Ради СРСР, якою М.А. Дородька було нагороджено у 1983 році. Михайло Андрійович удостоєний ордена Трудової слави ІІІ ступеня, нагороджений медаллю "Ветеран праці”. У березні 2002 року за багаторічну сумлінну працю у лісовому господарстві йому присвоєно почесне звання "Заслужений лісівник України”.
- Михайло Андрійович Дородько півстоліття життя присвятив лісу, - з гордістю говорить про ветерана директор ДП ”Краснопільський лісгосп” В.В. Водотика. - Він вмілий наставник молоді, без перебільшення, людина-легенда, у якої є чого навчитися, як у професійному, так і у суто житейському плані.
Схвально відгукується про свого керівника і вальник лісу О.А. Нечипоренко.
- Михайло Андрійович на перший погляд людина сувора, гордовита, - та коли взнаєш його ближче, то виявляється, що це хибне враження. - Він завжди готовий допомогти тим, хто цього потребує, великий оптиміст і життєлюб. Такі люди були і є справжнім натхненням для тих, хто зараз приходить у лісове господарство. Людина легенда, і цим сказано все!
... Багато води збігло відтоді коли М.А. Дородько влився у дружню і працьовиту сім’ю Краснопільських лісівників. За 50 років роботи у лісовому господарстві було всього. Але і досі ліс приємно бентежить душу Михайлу Андрійовичу, додає сил, бадьорості, не дає старіти. Він є для ветерана чудодійним еліксиром від хвороб, проблем та негараздів.
За матеріалами сайту krasnews.at.ua
18.08.2011 |
